Ветерани Великої Вітчизняної війни – це люди, які в жахливі роки кривавого лихоліття мужньо та відважно боронили наш рідний край від німецько-фашистських окупантів. Їх внесок у встановлення миру на нашій землі переоцінити неможливо.
Щодня, наближаючи довгоочікувану Перемогу, вони жили й працювали на межі можливостей, щогодини, виборюючи для нас мирне життя, з лютою ненавистю до ворога йшли вперед і впевнено перемагали в жорстоких боях та самовіддано трудилися в тилу. Багато таких захисників знає й пам’ятає наш Запорізький край. І зовсім не дивно, адже їхній подвиг, їхнє прагнення жити на вільній землі ми повинні увіковічнити у віках.
Соціальний захист ветеранів війни є невід’ємною частиною соціальної політики нашої держави. А тому турбота про них повинна бути одним із першочергових завдань країни.
«Ветерани війни заслуговують на повагу та турботу з боку держави» – впевнений керівник Територіальної організації Політичної партії «Опозиційний блок» у Розівському районі Запорізької області Володимир Борисович Новобранов. Напередодні річниці визволення селища Розівка опозиційний блок привітав ветерана Великої Вітчизняної війни Івана Харитоновича Півень зі святом. Зі сльозами на очах зустрічав ветеран війни гостей, які завітали з подарунками, квітами та теплими словами вдячності за героїзм, мужність, саможертовність та відвагу.
З болем та щемом у серці ділився сивочолий ветеран з гостями своїми спогадами та розповідями про голодне дитинство, в якому було мало приводів для радості, про жахливі роки війни та важкий післявоєнний період . 15-річним юнаком зустрічав війну Іван Харитонович. Коли рідне для нього село Покровка Дніпропетровської області опинилося в окупації, до Германії хлопця не вивезли через стан здоров’я, а тому до 1943 року він разом з іншими односельцями, не дивлячись ні на що, самовіддано трудився в колгоспі: обробляли землю, пахали та сіяли. А вже після звільнення Покровки, його викликали у польовий воєнкомат та призвали до армії. Лише місяць навчання у Гуляйполі – і на фронт, у самісіньке пекло – на передову. Брав участь у операціях по визволенню Мелітополя, під час одного з боїв отримав поранення у грудну клітку, ворожа куля пройшла під самим серцем, дивом не зачепивши його.
Після одужання брав участь у боях по звільненню Криму, де його частина стояла в обороні протягом 6 місяців – і знову тяжке поранення під час одного із запеклих боїв. Потім – одужання та звільнення Криму, пізніше воював на теренах Білорусії та Латвії. Після важкого поранення в ногу отримав ІІ групу інвалідності, після чого й був комісований.
Важкі роки післявоєнної відбудови згадує Іван Харитонович з болем в серці. Багатодітна родина, злидні, голод… Батьки, повністю позбавлені можливості підняти своїх дітей на ноги, відпускали їх з отчого дому в самостійне життя бідними та голодними. «Гуртом не виживемо, тож шукайте кращої долі деінде», – говорив крізь сльози голова родини, адже засуха та неврожай 1946-1947років, і, як наслідок – голод, знову поставили селян у скрутне становище. У пошуках кращої долі поїхав у Кіровоградську область, там здобув професію лісомеліоратора. Після, за направленням, потрапив у нашу Запорізьку область, де й допомагав «піднімати» село, працюючи в колгоспі «Пролетарське». Тож Іван Харитонович має не менш славну, ніж воєнну, і трудову біографію, довжиною в 24 роки.
Нагороджений двома Медалями «За відвагу» та Орденом Вітчизняної війни ІІІ ступеня.
Сьогодні відрадою та радістю для ветерана є велика дружна родина: дідусь має 4 дітей, 8 онуків та 2 правнуків. Незабаром, у жовтні, Іван Харитонович відзначатиме свій 90-річний ювілей. Опозиційний блок вітає Івана Харитоновича з річницею визволення Розівки від німецько-фашистських окупантів та особистою святковою датою. Ми пам’ятаємо про Ваш безсмертний подвиг та пишаємося тим, що Ви зробили для Перемоги. Велика вдячність і глибока шана Вам за Ваш патріотизм, віру і оптимізм. Ви – були, є і будете справжнім прикладом незламності духу, мужності та героїзму для молоді та всіх поколінь.
Ми завжди в неоплатному боргу перед вами, дорогі наші ветерани Розівського району. Бажаємо Вам ще на довгі роки міцного здоров’я і сил, родинного затишку, благополуччя, гарного святкового настрою, багато квітів і слів вдячності. А ми, в свою чергу, намагатимемось зробити життя кожного з Вас кращим, аби Ви у повній мірі відчували турботу з боку держави, адже тільки нашою турботою й повагою ми можемо висловити вдячність тим, хто віддав своє життя за Перемогу, бо у країні, яка не пам’ятає минулого, немає майбутнього. А наші сиві визволителі навіки залишаться честю, совістю усіх поколінь, золотим фондом Розівщини.