Запорізька область, і Гуляйпільський район зокрема, завжди вважалися зоною ризикованого землеробства. І 2018 рік нам усім нагадав про це. Природа показала, що вона сильніша людини, і наслідки її примх ми бачимо на полях. І якщо ранні зернові, посіяні в минулому році (озимина), більш-менш вийшли з запасом зимової вологи, то ярові, посіяні на весні, майже не отримали вологи.
Адже з 1 квітня на деяких територіях дощів не було майже взагалі. Це сказалося на показниках врожаю зернових. Ужинок, який ми не добрали у порівнянні з минулим 2017 роком склав майже половину від очікуваного, а може й більше. Особливо постраждали невеликі фермерські господарства у яких є проблемні питання із технікою, тощо. Більш потужні сільгосппідприємства, у яких все налагоджено: вчасно посіяно, наявні дизельне пальне, мастильні матеріали, насіннєвий матеріал, що відповідає сьогоднішнім технологіям, нашій зоні. у тому числі, завдяки досвіду керівників, взяли 50%, а це десь від 20 ц/га до 35 ц/га врожаю. Це дуже малий показник, адже, у порівнянні з минулим роком, 35 ц/га – це була мінімальна врожайність.
Рівень врожаю, врожайність і звичайно вал, безпосередньо впливають на закупівельні ціни на зерно. Звичайно ж, чим менша урожайність, тим вища собівартість. І та вилка, яка є між ціною собівартості і ціною реалізації залишається дуже незначною, а в даній ситуації навіть з мінусом. Ціни на зерно на жаль залишаються «стабільно» низькими, а ціни на хліб зростають. Виробники мотивуватимуть це тим, що зерно подорожчало, але це не так.
На сьогоднішній день вартість зерна коливається від 4,500 тис грн. за тону. Це звичайно не та ціна, яка перекриє хоча б собівартість. І якщо подивитися аналітику країни, зокрема зернових, в тому числі й пшениці, то зараз вона вирощується здебільшого в Запорізькій, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Херсонській, Новомиколаївській та Херсонській областях. На решті території України виробники перейшли на вирощування олійних культур та кукурудзу.
Така ситуація безпосередньо впливає на рівень продовольчої безпеки країни в цілому. На жаль, на сьогодні, я не чув, щоб діяв резервний фонд України, як це повинно бути для того, щоб українцям можна було відчувати себе дійсно в продовольчій безпеці, як мінімум, не говорячи вже про вирішення соціально – економічних проблем.
На сьогодні державна підтримка АПК в Україні, в тому числі й у Запорізькій області, в Гуляйпільському районі, абсолютно відсутня, на мій погляд. Наприклад, на початку 2000-х років підтримка аграріїв на весні становила 100 грн на 1 гектар, і це була відчутна допомога, тим більше, коли в аграріїв не вистачає кредитних оборотних ресурсів. Влада інших країн, наприклад у Західній Європі, не залишає своїх аграріїв напризволяще. В Польщі та сусідніх країнах підтримка аграріям становить від 150 до 500 євро на гектар. У США механізм надання адресних дотацій діє вже близько 30 років. Він розповсюджений на всій території штатів та сягає близько 35 млрд доларів. Звичайно це вагомий внесок на підтримку аграрного сектора, нам про таке можна тільки мріяти. Наша реальність така – на сьогоднішній день державна підтримка АПК взагалі відсутня.
Натомість держава поки що не спромоглася залишити сільгосппідприємства, як кажуть, у спокої: тиск податкової політики на сільгосппідприємства збільшився. Це означає, що ті кошти, які можна було б витратити на вирішення соціальних проблем, яких більше ніж вистачає на сільських територіях, забирають на центр.
Як народний депутат, я свого часу вносив законопроект, для того, щоб податок на додану вартість залишався, хоча б 50%, на територіях. Але на жаль, зараз майже весь податок йде на центр.
Від цього в першу чергу страждають сільські території. Не отримують достатнього фінансування дитячі садки, школи та інші заклади соціальної сфери. Населення територій залишається без доступної інфраструктури, приміських сполучень із райцентром, без відремонтованих доріг, без централізованого водозабезпечення, нормального енергозабезпечення, газопостачання. До речі робота з газифікації сільських територій на сьогодні й узагалі, майже призупинена.
Аграрний сектор України, один із найголовніших секторів не тільки розвитку, а й існування нашої держави. Я хочу пояснити, що аграрний сектор України формує продовольчу та у визначених межах економічну, екологічну та енергетичну безпеку. Забезпечує розвиток технологічно пов’язаних галузей, національної економіки та створює соціально-економічні умови сільського розвитку. Аграрний сектор дає близько 14 % валової доданої вартості країни, є одним із основних бюджетоутворюючих секторів національної економіки, частка якого у зведеному бюджеті України за останні роки становить в середньому 20%, а в товарній структурі експорту понад чверть, забезпечуючи перше місце на світовому ринку олії соняшникової, друге місце за експортом зернових.
Ці істини загально відомі, не зрозуміло лише те, чому ж маючи великий аграрний потенціал, сучасна влада не розвиває його, хоча б на рівні минулих років, а навпаки залишає аграріїв напризволяще. З таким відношенням, що ж буде з аграрним сектором України в майбутньому? Питання…